����¯�¿�½������°������³����¯�¿�½����¯�¿�½������·������º������°...

Захворювання собак Лайм-бореліоз і роль їх у підтримці осередків

Лайм-бореліоз (хвороба Лайма, іксодові кліщові бореліози), завдяки характерному для нього унікальному поєднанню широти поширення, високого, що постійно збільшується рівня захворюваності, різноманіття,тяжкості і тривалості клінічного перебігу, труднощі діагностики, є в даний час найбільш відомою і значущою з усіх переданих кліщами інфекцій людини, актуальною для охорони здоров’я США, Канади, більшості країн Європи, в тому числі України, низки азіатських країн. Серйозною проблемою є і Лайм-бореліоз (ЛБ) домашніх тварин (худоба, собаки, кішки).

Лайм-бореліоз – типове природно-осередкове трансмісивні захворювання, приурочене до лісових ландшафтам помірного кліматичного поясу Східного та Західного півкуль. Збудниками ЛБ є боррелии (спірохети) роду Borrelia. Переносниками служать паразитичні іксодові кліщі роду Ixodes [1]. Зараження людей і домашніх тварин відбувається при попаданні їх у вогнище інфекції та укусі зараженого кліща.

Той факт, що хвороба Лайма стала широко відома і отримала самостійний статус лише порівняно недавно – з середини 70-х років, багато в чому обумовлений екологічними змінами, викликаними антропогенними впливами, що призвели до розширення розповсюдження і зростанню чисельності кліщів-переносників і до виникнення нових вогнищ. Було показано, що в США і країнах Західної Європи відмова від інтенсивної агрокультури, скорочення орних земель, розвиток озеленення, збільшення приміського будівництва призвели до мозаїчній поширенню лісів – створення ідеальних умов для існування кліщів і їх прокормітелей [1]. Якщо раніше осередки ЛБ (як і вогнища інших природно-вогнищевих інфекцій з тими ж видами переносників) були приурочені, в основному, до лісових масивів у сільській місцевості, то тепер створилася реальна загроза міському населенню. Заражені кліщі по паркових коридорах стали проникати з приміських лісів у міські парки і сквери. У США відомі випадки захворювання городян внаслідок укусу одного кліща на газоні власного будинку. Аналогічна ситуація склалася і в нашій країні. Значна частина випадків зараження людей відбувається в приміській зоні, на садово-городніх ділянках і в міських рекреаційних зонах.

У зв’язку з виявленням вогнищ лайм-бореліоз і заражених кліщів у безпосередній близькості від жител людини особливої ??актуальності набуває питання про участь в циркуляції спірохет домашніх тварин, особливо собак, та захворюваності їх ЛБ.

Лайм-бореліоз собак інтенсивно вивчається в США, все більша увага приділяється цій проблемі в європейських країнах. Випадки Лайм-бореліозу у собак або наявність у них антитіл проти боррелий (що свідчить про факт зараження) регулярно відзначаються в США, Канаді, майже в усіх країнах Європи, в Японії. Розроблена і успішно застосовується вакцина проти ЛБ для собак. У України є всі умови для існування Лайм-бореліозу у собак, але займатися цією проблемою стали лише недавно. Вперше в Україні в Москві і Московській області були виявлені Сероположительность до ЛБ собаки, деякі з типовою для ЛБ клінічною картиною [3].

У весняно-осінній період собаки регулярно, набагато частіше, ніж люди, піддаються нападам кліщів. Імовірність контактів з кліщами, відповідно, і покусів, у собак дуже велика внаслідок таких факторів, як розміри (відповідають ярусу концентрації на рослинності активних дорослих кліщів і німф), наявність вовняного покриву, рухливість, що забезпечує можливість контактів з кліщами на великих територіях. Аттрактивность для кліщів змиву вовни собак вище, ніж виділень потових залоз людини або змивів вовни ссавців, у тому числі таких важливих господарів кліщів, як корови [2].

Сприйнятливість до спирохетам у собак дуже висока. Спірохети або їх ДНК регулярно виявляють у тканинах собак, заражених як у природі, так і в лабораторії [4, 13 та ін]. Експериментально доведено здатність собак зберігати збудників Лайм-бореліозу і служити джерелом зараження для харчуються на них кліщах [4, 5, 6, 12 та ін]. Спірохети виділені з кліщів, що харчувалися на собаках в природних умовах.

  Алергія: діагностика та методи лікування

У лабораторних умовах майже у 100% собак, на яких годували інфікованих кліщів, виявлені специфічні антитіла до збудників Лайм-бореліозу, що зберігаються на високому рівні протягом тривалого періоду (до 505-581 дні, термін спостережень) [4, 13 і др.]. Частка серопозитивних серед собак, регулярно контактують з кліщами в ендемічних районах, коливається від 4-6 до 70-100% [7, 12 та ін]. Антитіла відзначаються як у собак з клінічними проявами, так і у безсимптомних, але у останніх дещо рідше, до того ж титри антитіл у них зазвичай нижче. Так, наприклад, в США в штатах Коннектикут і Нью-Йорк антитіла виявлені у 92,9% собак з симптомами ЛБ і у 89,6% собак без клінічних проявів. Відсоток серопозитивних собак зазвичай значно збільшується від весни до осені. Динаміка рівня антитіл у собак при зараженні в природних умовах пов’язана з числом сезонів їх контактів з кліщами. Під час першого сезону, коли собака вперше контактує з кліщами, титри антитіл наростають, взимку вони поступово знижуються і знову збільшуються протягом другого сезону. Надалі рівень антитіл тримається на середньому стабільному рівні, що не знижуючись між сезонами, що, мабуть, свідчить про регулярну сезонної реінфекції [9]. Протягом хвороби відзначається підвищення титрів антитіл в гострий період. У собак-хроніків титри зазвичай постійні. Після лікування рівень антитіл падає, але через деякий час стабілізується на відносно високому рівні (але більш низькому, ніж до лікування) [9 та ін.]

Для Лайм-бореліозу собак характерне переважання латентної, безсимптомною форми. Клінічні прояви відзначаються, як правило, лише у 5 -20% заразилися собак, хоча іноді число їх може бути значно вище. Так, у ряді ендемічних районів США кількість собак з артритами перевищує 72% [12]. Але й маніфестной формі властиві поліморфізм і невизначеність клінічної картини. Недарма через маскування під інші інфекції ЛБ називають «великим містифікатором». Слід зазначити, що у собак з латентною, безсимптомною формою захворювання клінічні прояви можуть виникнути через кілька років після укусу кліща.

Гостре захворювання починається після тривалого, у кілька місяців і навіть років благополучного періоду (в середньому 3,5 місяця), коли собака зовні здорова (можливі короткочасні слабо виражені грипоподібні прояви). Основні симптоми гострого захворювання – лихоманка з високою температурою, м’язові болі, зміна ходи (негнучкі ноги), кульгавість, набрякання і хворобливість суглобів, гнійні і негнійний мігруючі артрити, синовіт, збільшення і набряклість лімфатичних вузлів; причому спочатку ці ознаки спостерігаються в кінцівках, найближчих до місця укусу кліща, а потім поширюються більш широко [9, 13 та ін]. Артрити і кульгавість розглядаються як найбільш характерний клінічний ознака ЛБ у собак. Зазвичай відзначається приступообразное перебіг захворювання, при цьому напади артритів можуть повертатися через місяці, а іноді роки, навіть після лікування. Патологічні зміни в суглобах гістологічно були виявлені навіть у собак з мінімальними ознаками або відсутністю кульгавості.

Дещо рідше в гострий період реєструються неврологічні порушення (менінгіт, неврит, конвульсії), захворювання очей (кон’юнктивіт, помутніння рогівки), серця (міокардит), порушення функцій печінки (неспецифічний реактивний гепатит), нирок (нефрит, гломерулонефрит), сечового міхура (цистит), простатит, розвиток підшкірних пухлин [4,5, 9 та ін.] У таких випадках патологічні прояви пов’язують з ЛБ по виявленню боррелий або їх ДНК в уражених органах або в сечі. Зазвичай при цьому спостерігаються локалізовані осередки запалення. Лайм-нефрит – швидко прогресуючий некроз ниркових клубочків – є єдиною летальної формою Лайм-бореліозу собак. Урологічні проблеми частіше відзначалися у молодих собак, проблеми з печінкою – у собак середнього і старшого віку [9]. Звичайно одночасно спостерігається патологія 1-2 органів, але бувають і системні ураження. Хоча шкіра є одним з основних місць локалізації спірохет, даних про дерматитах або яких-небудь інших пошкодженнях шкіри у собак при ЛБ не наводиться. При відсутності відповідного лікування в гострому періоді інфекція може перейти в хронічну зі стійким виснажливим нездужанням – кульгавістю, артритами, болями в шиї. Перебіг захворювання при цьому буває безперервним або рецидивуючим. Тривалість хвороби від 3 місяців до 3-4 і більше років.

  Захворювання сечостатевої системи псів Собаки Здравствуйте Марія Звичайно хотілося провести, - Відповіді та поради

Даних по клініці Лайм-бореліозу собак в Україні практично немає. Єдині наявні матеріали свідчать про наявність серед досліджених собак Москви і Московської області серопозитивних тварин з типовими для ЛБ патологіями (артрити – 6,5%, ураження серцево-судинної системи – 4%, нефрити – 1,3%) [3].

Сезонність захворювань пов’язана з сезоном активності переносників. Контакти з кліщами (і укуси) відбуваються в період активності кліщів – навесні – на початку літа і в кінці літа – початку осені, що і визначає сезонність захворювання. Слабкі клінічні ознаки у заразилися собак з’являються в другій половині літа і восени. Приблизно через півроку – наприкінці зими або ранньою весною у собак відзначаються ознаки гострого захворювання. Пізніше, часто на наступний рік – рецидив. Сильно збільшують ймовірність захворювання повторні покуси собак кліщами в різні роки [9].

Діагностика ЛБ у собак утруднена через відсутність еритеми на місці укусу кліща (основний маркер захворювання людини) і особливостей клінічного перебігу – відсутність специфічних симптомів, епізодичного характеру клінічних проявів. Так, найбільш характерна ознака ЛБ – артрити з’являються лише на другій стадії хвороби, зазвичай через кілька місяців після укусу кліща, а потім, іноді протягом декількох років, напади хвороби чергуються з тривалими періодами ремісії. Діагноз ЛБ ставиться за сукупністю кількох показників: клінічних ознак, позитивної серологічної реакції, виразного відповіді на антибіотики, наявності укусу кліща (або відомості про можливий контакт з кліщами), виключення інших діагнозів. Постановка правильного діагнозу вкрай важлива, так як повне одужання неможливе без специфічного лікування проти ЛБ. Артрити й інші патологічні порушення, що викликаються боррелиями, не піддаються звичайному лікуванню, вживаному при цих захворюваннях. Ефективними в даному випадку є препарати проти боррелий.

Специфічною особливістю збудників Лайм-бореліозу є тривале (до декількох місяців і навіть років) збереження невеликої кількості їх в тканинах, особливо в багатих колагеном, не тільки при хронічному перебігу інфекції, а й після самовільного одужання тварини, незважаючи на наявність імунної відповіді господаря, а іноді навіть після лікування антибіотиками [4, 13 та ін]. Патологія при цьому, як правило, відсутня. Персистенція спірохет відзначається і у безсимптомних собак. Механізм персистенції не ясний. Передбачається, що виживанню спірохет сприяє концентрація їх в імунологічно привілейованих і важко доступних для ліків органах (суглоби, головний мозок) і клітинах (фібробласти, макрофаги) чи перетворення на цисти [13 та ін].

Істотних відмінностей різних порід собак як в клініці, так і в рівні серопозитивности і сприйнятливості до ЛБ не виявлено [4, 8, 10 та ін]. Є дані про дещо більшою схильності до ЛБ лабрадорів і золотистих ретриверів в порівнянні з іншими породами в США, причому у лабрадорів частіше зустрічається Лайм-нефрит. Рівень серопозитивности швидше пов’язаний з розміром собак і ймовірністю контактів їх з вогнищами ЛБ, визначальними можливість збору ними кліщів. Мінімальна серопозитивность відзначена у дрібних порід, максимальна – у великих собак, особливо використовуваних на полюванні і в спортивних цілях. В експериментах відзначені більш висока сприйнятливість і більш часті клінічні прояви у молодих собак. Однак у природних умовах ймовірність контакту з кліщами юних цуценят невелика. Цим же, мабуть, пояснюється порівняно низька серопозитивность молодих собак (до 2 років), з віком стабілізується на більш високому рівні.

  Інфекції м'яких тканин: бешиха (бешиха) і флегмона.

Домашні кішки також можуть відігравати певну роль у вогнищах Лайм-бореліозу, але вона вивчена набагато слабкіше. Відомо, що в ендемічних зонах до 33% кішок Сероположительность, у деяких з них відзначаються ураження суглобів; із знятих з кішок кліщів виділені спірохети [11 та ін]. Враховуючи можливість орального зараження тварин не виключено зараження кішок при поїданні інфікованих щурів і мишей. Передбачається, що кішки в осередках ЛБ збільшують ризик зараження своїх власників. Домашніх кішок пропонують в якості моделі для вивчення патогенезу БЛ і випробування вакцини, тому що клінічна картина і ГИСТОПАТОЛОГИЯ ЛБ у кішок і людей подібні.

Таким чином, чітко виражена здатність сприймати, зберігати збудників ЛБ і служити джерелом зараження для кліщів визначає істотне значення собак, як резервуара спірохет, що особливо важливо з огляду на близькість собак до людини. Собаки беруть участь в прогодування кліщів і в заметі їх на садові ділянки, галявини поблизу будинків, в міські парки, чим сприяють виникненню нових вогнищ і істотно збільшують ризик зараження людей. Із збільшенням урбанізації середовища роль собак як резервуара спірохет все більше зростає. Заражена собака не тільки практично весь період до остаточного одужання служить резервуаром інфекції, але і може передавати збудника потомству трансплацентарно і навіть з молоком.

Занесені собака не присмокталися кліщі можуть перейти на людину. Відомі такі факти і для котів, які повернулися додому і взятих на руки господарями. Вважається, що без наявності переносника заражена собака не є джерелом інфекції для людини. Більшість авторів заперечує можливість контактного внеклещевого зараження [8 та ін], однак є поодинокі дані про зараження в експериментах контрольних собак (та інших лабораторних тварин), що містилися разом з інфікованими, імовірно через сечу [6 та ін]. Спірохети в сечі за допомогою полімеразної ланцюгової реакції досить часто (14,8%) відзначаються у хворих собак [5]. Однак патологічний ефект існування антигену збудника ЛБ в сечі не відомий, так само як природа його і механізм поширення. Описані випадки ЛБ людини в результаті попадання збудника на кон’юнктиву ока, що цілком ймовірно при роздавлюванні знімаються з собак кліщів.

Відзначається чітка кореляція серопозитивности собак із захворюваністю людини, тому виявлення рівня серопозитивности собак визнано чутливим, зручним і доступним методом оцінки потенційної епідопасності території і індикатором ризику захворювання людей [10 та ін]. Так, наприклад, було виявлено, що на різних територіях США при 1,5% серопозитивности собак ризик зараження людей невеликий, при 7-8% – досягає середнього рівня, а при 51% і вище – дуже високий [7]. Додатковим перевагою цього методу є можливість використання проб крові, які регулярно беруться в ветеринарних лікарнях при інших дослідженнях.