Образ, Герой, Характер – Твір з літератури...

Рекомендуємо

Школярам

Твір

Лічильник

Ці слова-головні для нас. Щоб розуміти літературу, треба знати що вони означають. “А що тут такого?-Скаже хтось. – Слова-то всі знайомі”. Так, знайомі. Але чи зрозумілі вони? Ось слово, а краще сказати, термін – образ. Вся література складається з образів. Це образи Малюка і Карлсона, Жиліна і Костиліна, Дубровського і Маші, Тома Сойєра і Беккі Тетчер, Гаруна і його матері … Це образи людей. А нам знайомі образи тварин: Каштанка і Сіра Шийка, Біле Ікло і білий пудель, кот-злодюга і фокс Міккі …

У літературі є такі образи , яких в житті і не буває. Наприклад, це казкові істоти і предмети: Змій Горинич, Баба-Яга, Жар-птиця, яблучко по блюдечку, скатертина-самобранка .. Але не тільки предмети, люди і тварини стають літературними образами, а й цілі міста і села, явища природи, історичні події.

Наприклад, у Івана Сергійовича Тургенєва є оповідання “Ліс і степ”. Сама назва говорить, які тут головні образи. Ось образ лісу в літній день: “Тінь і тиша. Статні осики високо белькочуть над вами; довгі, висячі гілки беріз ледь ворушаться; могутній дуб стоїть, як боєць, біля красивою липи. Ви їдете по зеленій, поцяткованої тінями доріжці; великі жовті мухи нерухомо висять в золотистому повітрі і раптом відлітають; мошки в’ються стовпом, світліючи в тіні, темніючи на сонці; птиці мирно співають. Золотий голосок малинівки звучить невинної, балакучої радістю: він іде до запаху конвалій. Далі, далі , глибше в ліс … Ліс глухне … Нез’ясована тиша западає в душу; та й колом так дрімливо і тихо. Але от вітер набіг, і зашуміли верхівки, немов падаючі хвилі. Крізь торішню буру листя подекуди ростуть високі трави; гриби стоять окремо під своїми капелюшками. Біляк раптом вискочить, собака з дзвінким гавкотом помчить слідом … “

Тургенєв не сидів адже в лісі з записником. Бачить-пташка полетіла, дай, думає, запишу. І записує: “Ось пташка полетіла …” Звичайно, письменник так не працює. Він не факти відзначає, створює уявлення про ліс. А уявити собі літній ліс можна і взимку, за письмовим столом. Для цього треба уявити. Знаєте вислів “плід уяви”? Образ якраз і є такий “плід”.

Однак слів “зображення” і “уява” для розуміння образу ще мало. Згадаймо Дениска з “Денискина оповідань” письменника Віктора Драгунського. Звичайно, письменник його спочатку уявив, а потім зобразив. Але чому ж нам цікаво читати про хлопчика, якого на самій-то справі і ні? Та тому що, хоч його й немає, він схожий на читачів, своїх ровесників. Навіть дорослим цікаво читати: адже він так схожий на них самих, тільки в дитинстві. Письменник не копіював якогось справжнього Дениска. Просто він любив дітей, спостерігав за ними, добре пам’ятав своє дитинство-і ось придумав Дениска, який, хоч і придуманий, але схожий на багатьох Сережок, Антошек, Вань, Аліков і різних інших Харлампіїв. Тому ми, коли читаємо, забуваємо, що Дениска придуманий, і він нам здається самим справжнім, живим, як ми самі.

Квітка не росте з нічого. Уява не створить образ з нічого, з порожнечі. Квітка народжується з насіння, образ – з життя, з реальності. Відбувається чудове перетворення зерна в рослину, справжні ліси стають чином ліси, справжні хлопчики – Дениской, дворові собачонки – Каштанкой, прості російські офіцери, яких було багато, – Жиліним. Це ще одне диво літератури – перетворення.

Письменник створює в творі такі образи, яким ми можемо співчувати, чиї радості та біди ми переживаємо як свої, кого ми любимо або засуджуємо. Зазвичай це образи людей, іноді-тварин. Для позначення таких образів у нас є немов, яким ми вже давно користуємося, герой.

Героєм в літературознавстві називають дійова особа художнього твору. Ви, напевно, знаєте, що саме слово “Герой” в російській мові має кілька значень. Перше з них – “Хоробрий, самовіддана людина, що здійснює подвиги”. Але ж незвичайні люди, непересічні особистості завжди привертали увагу письменників, можливо, тому дійових осіб творів стали називати героями.

Давайте згадаємо розповідь Л. М. Толстого “Кавказький бранець” і перерахуємо його героїв. Ми думаємо, що ви відразу назвете Жиліна і Костиліна, Діну. А кого ще? Адже в оповіданні є й інші, а ми про них пам’ятаємо не завжди. Чому? Та тому що в художньому творі герої зображені по-різному: хтось більш детально, хтось – менше, а отже, в літературознавстві приємно ділити всіх дійових осіб на головних і другорядних. Ось ви і згадали Жиліна і Костиліна, а не другорядного героя Абдула-господаря.

Чим же нам запам’ятався головний герой , російський офіцер Жилін? Сміливістю, завзятістю – словом, характером. У кожного героя, як і у будь-якої людини, є свій характер, неповторний, не схожий на інших, словом, індивідуальний. Тому ми і сприймаємо літературного героя як живої людини. І все-таки характер літературного героя відрізняється від характеру якого-небудь реальної людини.

Характер в літературі (від грец. charakter – відмінна риса, ознака, особливість) – загальна, основне, найголовніше в індивідуальності літературного героя. Баба-яга, Ємеля-дурник, Царівна-жаба, Ідолище Погане – це різні характери, але їх об’єднує одне спільне: всі вони характери казкові. І ми ніколи не сплутаємо Попелюшку і Беккі Тетчер, Хлопчика-мізинчик і Тома Сойєра, а й відомого хірурга Миколи Васильовича Пирогова теж не можна ототожнювати з “Чудовим лікарем” з однойменного оповідання А. І. Купріна, хоча розповідь саме про нього. Адже характер у літературі – плід авторської уяви. Повторимо ще раз: літературний характер не можна розглядати як характер реального існуючого особи, вони відрізняються, а чим – ця розмова у нас попереду.

Рубрики

Також:

• образи твору ирій